?

Log in

Море всередині
Жодного разу не був на морі? Що ти скажеш на небесах? Там же тільки і розмов, що про море...
Recent Entries 
28th-Oct-2013 01:32 pm - Оболонська осінь
Я не люблю осінь, вона вганяє в депресію, не дає насолоджуватись теперішнім, бо затягує своїм настроєм в минуле, змушуючи копирсатись в ньому, щось витягувати і знову забувати жити тим, що сьогодні.
Але коли я фотографую людей, для мене немає значення, яка пора за вікном.
На фото - Яна. місце зйомки - Оболонська набережна.

Оболонська набережна

[вперед на Оболонь!]Оболонь осінь

Оболонь портретна зйомка

Київська осінь

Осінь

Осінь в Києві

Оболонська осінь

Осінь на Оболоні

і трохи чорно-білої осені наостанок

Оболонь набережна

Київ набережна на Оболоні, осінь
14 жовтня, в свято Покрови, в центрі столиці відбувся марш ОУН-УПА. Синьо-жовті і червоно-чорні прапори яскраво майоріли навпроти головного корпусу КНУ ім. Шевченка. Від "Слава Україні" до "Комуняку на гілляку" - такі гасла можна було почути під час мітингу. Кількість журналістів і фотографів на метр квадратний явно перевищувала норму, а може це тільки здалось для нас, починаючих фотожурналістів, для яких це була перша масштабна подія для висвітлення.

УПА

[Слава Україні!]Масштабний мітинг був присвячений 71 річниці УПА.
71 річниця УПА

Основні події відбувались навпроти пам'ятника Тарасу Шевченку біля головного корпусу КНУ
КНУ, мітинг УПА

Вуличний оркестр підтримує мітинг своїми урочистими звуками
оркестр на мітингу УПА

Старші люди збираються разом: доля УПА їм особливо дорога
марш УПА

Молодь в масках захищає свої обличчя на мітингу свободівців
молодь на мітингу УПА 2013

Переодягнуті отамани спокійно курять люльку
річниця УПА 2013

Кожен відвідувач мітингу веде себе по-різному. Хтось спокійно сидить і спостерігає за тим, що відбувається...
марш ОУН-УПА 2013, Київ

... а хтось активно дає інтерв'ю телеканалам
марш УПА 71 річниця

...або ділиться досвідом і знанням про УПА з молоддю
мітинг свободівців в честь УПА 2013

Поведінка людей старшого віку - мирна і стримана. Вони не кричать і не вигукують свої гасла, але несуть їх в серці.
марш УПА Київ 2013

В очах пенсіонерів легкий сум і ностальгія за минулим. А може і віра в краще. Але уже не для них.
мітинг УПА 2013 Київ

В кожних очах щось однакове і разом з тим зовсім інше
мітинг за УПА, 71 річниця Київ

Учасники мітингу активно дають коментарі і не тільки відповідають на питання, а й заводять цікаві дискусії.
Дмитро, один із організаторів мітингу
« Мета – святкування річниці УПА. А також – визнання членів УПА героями України. Цей захід проходить уже 8 років. Раніше від влади було активне протистояння. Тепер влада звикла до того, що українці досить самосвідомі і несуть свою думку до народу. Наше завдання – щоб українець став господарем у своїй державі. А для цього він повинен знати, що герої УПА – це герої українські, а не всілякі фашисти, як їх люблять називати люди, ворожі українській нації»
УПА мітинг 2013

Максим, студент
«Чому прийшов? Тут багато друзів. Чому прийшов? З дому вигнали, а тут побачив синьо-жовті прапори, а синій і жовтий мої улюблені кольори (та жартую). Насправді ж, щоб відзначити день народження Української Повстанської Армії.»
мітинг УПА 2013

Євген Феодосійович, пенсіонер
«Ми тут, щоб підтримати рух «Свободи». Це єдина проукраїнська сила, якій ми зараз довіряємо. Ми підтримуємо те, що членів УПА треба визнати українськими героями. Вони йшли на смерть, навіть не знаючи, чи досягнуть успіху. До речі, ви запитали про ім’я. Хотів нагадати, що в упівців були псевдоніми, під якими вони ховались. А чому думаєте, студенти зараз в масках? Вони ж мають хоч якось захиститись. Івано-Франківська молодь чи Тернопільська так би не ховалась, а тут знайдуть тисячу причин, щоб вигнати людину з університету, тому молодим людям це ні до чого»
марш УПА 2013 коментарі

Під постаттю великого Кобзаря захисники української нації почуваються впевненіше
марш УПА 2013

Мітинг триває, марш продовжується, а нам пора рухатись далі. Залишається вірити, що кожен такий захист національних героїв щороку набиратиме більшого масштабу і приноситиме реальну користь, як українцям, так і цінностям, які вони захищають.
марш УПА 2013
Під час мітингу, що відбувся 14 жовтня в центрі столиці і був присвячений УПА та українському козацтву, можна було фотографувати багато всього: піднесений настрій захисників УПА, жовто-блакитні та червоно-чорні прапори, бійки свободівців з комуністами і людей в козацькому вбранні з бандурами в руках. Але студенти Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка фотографували не тільки це. Вони робили знімки самих себе.

мітинг за УПА

[Як ми себе фотографували]Настя з Дімою приглядаються, кого б взяти за ціль, а Влада і Ліля слухають обговорення.
студенти фотографують

Діма перевіряє, наскільки вдалими вийшли фото
студенти-фотографи

З-за машини виглядає Катя з фотокамерою
зйомка мітингу

Влада і Таня уважно слухають розповідача, а Діма ще й оперативно записує
студенти беруть інтерв'ю

Юля налаштована дуже серйозно
починаючі фотографи

Де Таня, там і Діма - разом працювати і оперативніше, і веселіше
журналісти-фотографи

Таню з фотоапаратом можна зустріти де завгодно. Зараз вона - під українським стягом
фотожурналістика

Працювати разом набагато цікавіше. Та і відчуваєш себе значно впевненіше
фотографи КНУ

Юля обдумує наступні фотокроки
фотожурналістика КНУ

Якщо видно дві руді голови - це Марина і Юля. Вони нерозлучні і завжди разом.
фотожурналісти КНУ

І, хоча тем для фото можна знайти багато, себе пофотографувати теж буває цікаво.
Ти лягаєш о п’ятій, щоб о сьомій вже успішно бігти по справах, яких у тебе вкрай багато? В тебе теж непрохідні синці під очима? Ти теж навчився спати в будь-якому місці, положенні і в будь-який час? Кава стала твоїм кращим другом? «Редбул» уже не надає крила? І ти теж мрієш пройти практику замість того, щоб вивчати екологію на журналістиці або завантажувати свій мозок всіма непрофільними предметами, які тільки можна вигадати? Ти теж вчишся за принципом трьох З: зазубрив, здав, забув? Дай п’ять – ти теж студент українського вузу. І не важливо, з «кращого вищого навчального закладу України» ти, чи просто любиш поспівати і походити на концерти Михайла Михайловича (читай: студент Університету культури і мистецтв). Ми – українські студенти, і, зрештою, вкінці ми стаємо всі рівні: золоті, червоно дипломовані, успішні і … незатребувані.
вища освіта в Україні

[Читати далі]Українська освіта: така як ти, буває раз на все життя
Почнімо з хорошого, щоб швидше перейти до головного. Український диплом дійсно може бути потрібним. Багато минулих абітурієнтів стають студентам вишів, аби отримати цю «корочку», часто мотивуючи себе тим, що хоч знань потрібних можуть і не отримати, а от папірець у них буде. Для когось здобуття вищої освіти – як сімейна традиція: батьки, що виросли в кращих традиціях СРСР, вважають, що без диплому – нікуди і впевнено продовжують запевняти в цьому своїх дітей.
Диплом практично завжди потрібний для отримання посад на державній службі чи в серйозних міжнародних організаціях. Інша справа: чи багато людей піде туди працювати. Така освіта, як українська, дійсно, буває раз на все життя. А більшість українців щиро вірить, що цей один раз вичерпається бакалавратом, тому свою магістратуру більшість успішних студентів уявляє далеко за просторами неньки-України. Щоб поїхати навчатись за кордон, молоді українці не тільки мріють, а й діють. І, як показує статистика, дуже часто не повертаються.
«Я уеду жить в Лондон» або Неймовірні пригоди українських студентів за кордоном
Якщо вірити даним Інституту міжнародної освіти, до 2025 року за кордон планують податись ще 8 мільйонів українців. Культурна і економічна глобалізація робить іноземні виші все більш популярними для українських студентів. Одні їдуть навчатись туди за власний кошт (що часто виливається в копієчку), інші ж самі потягнути таку суму не можуть, тому із усіх сил намагаються отримати грант чи стипендію на таке навчання. Тут слід зауважити, що Українські стипендіальні програми часто розраховані на те, щоб студент після навчання за кордоном повернувся в рідні пенати, аби ще декілька років відпрацювати за спеціальністю. Ці фонди і націлені на те, щоб підвищити кваліфікаційний рівень українських студентів, які свої знання повинні принести на благо рідної країни. Скажімо, Фонд Віктора Пінчука в рамках програми «Всесвітні студії» надає можливість отримати доступ до кращих університетів світу близько 20 студентам, з умови, що після навчання вони попрацюють в Україні 5 років за здобутою спеціальністю. Не дуже привабливо для тих, хто за два роки магістратури повністю переконається, що потрібно залишатись за кордоном. Але загалом одна з унікальних можливостей побачити світ, зрівняти різні культури, стати дійсно майстром своєї справи, повернутись в державу не тільки кваліфікованим спеціалістом, а й громадянином Європи. Не просто територіально, а внутрішньо.
Окрім цього, є багато інших програм, які дарують успішним студентам гранти на безкоштовне навчання за кордоном, або покривають частину витрат. Одна з таких програм – «Erasmus Mundus».
Повернемось до наших баранів
…або давайте ще раз про українську вищу освіту. В нашій державі на даний момент – більше 800 університетів. Пригадуються смішні казуси вступної кампанії, коли деякі «університети» приймали по одному-двох абітурієнтів, а в деякі заявок узагалі не було. Але чомусь стереотип «чим більше, тим краще» ніяк не відпускає нашу освіту». Школярі мріють стати абітурієнтами, абітурієнти рвуться стати студентами, а студенти рвуться… стати хоч кимось. Багато з них після декількох років навчання розуміє, що його професія або нерентабельна, або ж, якщо і досить потрібна на ринку праці, то в самого студента, окрім теоретичних знань, навиків практично немає.
Дещо про «нематематичний склад розуму» або чи потрібні нашій країні гуманітарії?
Історично вимальовується ситуація, що технічні спеціальності стають все менш популярними в Україні, хоча їх найбільш потребують. Влада збільшує державне замовлення на технічні спеціальності, а молоде населення і далі кричить, що в них «нематематичний склад розуму», і що вони – гуманітарії, люди творчі і тд. Україні, якщо вірити дослідженням, в першу чергу потрібні: програмісти, технологи харчових виробництв, інженери-будівельники, перевізники, архітектори, енергетики і дизайнери. І як би не збільшувала держава замовлення на технічні і математичні спеціальності, наш віз і досі залишається там. Так вже традиційно склалось, що український студент бачить себе юристом, менеджером, економістом і філологом. Ким завгодно, тільки не технічним спеціалістом. Безробітним себе не бачить ніхто, можливо, тому всі і далі залишаються закоренілими «гуманітаріями».
Я не здамся без бою
Тим часом, не зважаючи на багато умов, український студент навчився якщо не жити, то виживати. Виживати на стипендію 730 грн (і, як би це іронічно не звучало, боротись за підвищену, яка аж(!) на 60 грн більша за звичайну), виживати на лекціях з предметів, які до майбутньої професії не мають ніякого відношення, виживати серед гори домашніх завдань, які не пригодяться в майбутньому, виживати, працюючи паралельно на одній додатковій роботі, щоб хоч щось додати до своєї «царської» стипендії, виживати серед пільговиків з купленими довідками і серед «не бюджетних» бюджетників. Хтось залишає навчання, хтось вступає на іншу спеціальність, хтось тікає за тридев’ять земель в пошуках кращих умов для навчання і кар’єрного розвитку. А хтось продовжує виживати, знаючи, що те, що маємо зараз – лише перші квіточки, адже найголовніша боротьба за виживання – попереду, після закінчення університету.

Свої коментарі про ставлення до вищої освіти залишили студенти та викладачі Національного авіаційного університету. Погляньмо, що думають вони.

Оксана, 1 курс, ф-т психології
"Університет дає базові знання, все інше можна отримати на практиці. Університет подарував мені студентське життя, його не зрівняти ні з чим. Це нові люди, знайомства. З поганого те, що вчимо непотрібні предмети. Не подобається те, що на ф-ті психології поглиблено вивчаємо культурологію. А загалом мене влаштовує вища освіта в Україні."
чи потрібна вища освіта українцю

Дмитро, ф-т аеронавігації, 4 курс
«Вища освіта в Україні на середньому рівні. Багато непотрібних предметів. А ще можна провчитись і не знати, чи зможеш ти працевлаштуватись далі. Ось ми вступили в НАУ на наш факультет, написали тест на професійну пригодність. І ще раз його на 4-му курсі напишемо. Писали аби здати, а от тепер нам кажуть, що ще раз ми напишемо його наприкінці бакалаврату. Тест більше на орієнтацію в просторі, швидкість реакції і тд. Тільки після нього ми будемо знати, чи зможемо працювати диспетчерами. А коли вступали ніхто нам не говорив про цей тест. Виходить, вчишся 4 роки, а що буде далі – не знаєш»
диплом про вищу освіту в Україні

Олена, ф-т соціології, 2 курс
«Без вищої освіти зараз нікуди, хоча диплом – це всього тільки папірець, який можна буде потім відкласти в сторону. Я не знаю, що буде з моєю спеціальністю, коли я закінчу університет, але зараз молодому соціологу важко знайти роботу, а якщо і можна – то це найчастіше в якихось мало бюджетних організаціях. Зараз багато молодих людей думають про те, щоб відкрити якусь справу, тому можливо. Думала про навчання за кордоном, але і там не все так гладко»
система вищої освіти в Україні

Павло, ф-т авіаційних технологій
«Думаю, вища освіта потрібна для кожної людини, яка хоче показати свій освітній рівень. Кому потрібна людина, яка закінчила тільки школу? Вищу освіту я б оцінив на 6 балів. Ми стягнули систему оцінювання в Європи, а організаційний процес залишився таким самим. Як змусити молодь не прогулювати пари? Якщо занадто легко – прогулюють, занадто важко – тим більше прогулюють. Університет більше дає мені із соціальної сторони. Ти вчишся на рівні 25 тисяч людей. Можна знайти себе, а можна не знайти. Можна прибитись до когось, а можна самоствердитись як особистість, стати тим, ким давно хотів»
вища освіта

Ібрагім Марат, 4 курс, ф-т міжнародних економічних відносин
«Навчання потрібне і вища освіта теж. Мені університет дає багато для спілкування, комунікації з іншими. Я сам з Туреччини. Ми маємо привілеї для навчання в НАУ, бо нас договір з цим університетом, після його закінчення нам в нашій країні дадуть спеціальний сертифікат. Ми розуміємо десь 70% всього, бо вчимось на російській мові, над якою працюємо тут, в Україні. А ще в університеті не дуже чисто, а в аудиторіях холодно.»
українська вища освіта

Наталія Олександрівна, викладач української мови
«Вища освіта вкрай необхідна. Можна бути освіченою людиною і без освіти, так, звісно. Але щоб досягнути чогось, потрібно мати освіту. Подивіться: всі люди, які чогось досягли, мають за плечима вищу освіту, а ті, які не мають, здобувають заочно. Якась така закономірність вже склалась. Якщо оцінювати вищу освіту по 10-бальній шкалі, то ми десь на середині. Не все ідеально, ми далеко в освітньому рейтингу. Нам треба переймати багато чого з Європи, але і свого теж не треба відкидати: не все було так погано. Я сама родом звідти.»
переваги і недоліки вищої освіти в Україні

Як бачимо, думки розходяться, але яким би не було ставлення людей до вищої освіти, проблеми, що ростуть в геометричній прогресії, нікуди не зникнуть. Кажуть, без освіти нікуди. Але й з освітою можна залишитись там-таки. Де гарантія, що маючи червоний диплом, ти не підеш замітати хідники чи продавати яйця на базарі? Чи забезпечить вища освіта гідне майбутнє, на яке ми так сподіваємось? Безперечно, освіта і її реформування – важливий початок, але для багатьох це може стати початком кінця.



Ти теж їздиш тролейбусом №17? Сьогодні наша поїздка буде дещо іншою.
тролейбус 17, Київ
[поїхали!]Мій шлях починається недалеко від гуртожитку і-ту журналістики, на пл. Космонавтів. Саме це - кінцева тролейбусу №17. Він курсує з інтервалом у 7-8 хвилин, тому чекати доводиться недовго. Значно довше і важче знайти водія, котрий дав би відповіді на мої запитання. Отримавши декілька відмов від люб'язних, на перший погляд, водіїв, я просто сідаю в тролейбус, щоб пофотографувати його тимчасових "мешканців" і розпитати у них, як часто доводиться "колесити" цим транспортом.

Оскільки старші люди фотографуватись не фанати, беру собі за правило спочатку здалека фотографувати їх, а потім підходити і запитувати.
Пані Ганна (пенсіонерка), каже, що "маршрут зручний, але взимку, через часті морози, ожеледиці і заметілі, погану дорогу, на вул. Єреванську тролейбус не заїжджає, тому доводиться іти аж на пл. Космонавтів"
Єреванська і тролейбус №17

Пан Ігор (вчитель) каже, що "частою проблемою є пробки. На бульварі Шевченка і проспекті Перемоги це звичайна річ".
пробки в Києві

Пані Марія (пенсіонерка) більше говорить про те, що "молодь місцем не поступається, і незрозуміло, де їх цьому вчать".
поступатись місцем

Далі прямую до кондуктора. Купую квиточок, хоч і маю вже один, щоб якось зав'язати розмову. Кондуктор не дуже говірка. Декілька слів про те, що забагато "зайців" розвелось, і все. Оскільки водій даного тролейбуса інтерв'ю давати відмовився, на пл. Льва Толстого виходжу. Фотографую мою останню співбесідницю і полюю на інших пасажирів.
кондуктор

Із зупинки встигаю вловити кадр з двома милими, як мені здалось, старшими людьми.
пл. Льва Толстого

Вирішую почекати на кінцевій наступний рейс, можливо, там пощастить підхопити балакучого водія. На цей раз знову невдача. Тому, доки ми стоїмо на зупинці і чекаємо пасажирів, фотографую ще деякі тролейбусні романтичні моменти.
романтика Київ

Розклади руху маршруту скрізь на табличках, де не те, що 70-річна бабуся, а й молода людина з хорошим зором особливо нічого не побачить. Щоб розібратись, потрібно розклад сфотографувати і розглядати на фотокамері. Самі ж зупинки загалом у хорошому стані.
розклад руху

Тим часом їдемо далі. Проїжджаємо проспектом Перемоги перед цирком.
цирк Киев

В цирку свій караван, а ми їдемо своїм. Ще одне зручне місце - вул. Лукашевича. Якщо спуститись вниз вулицею, за 5 хвилин можна дійти до Південного залізничного вокзалу. Це робить маршрут дуже зручним. Особливо - для студентів, адже тролейбус зупиняється і біля гуртожитку. А ще серед зупинок маршруту - м. Університет, м. Льва Толстого, Універмаг "Україна", Бессарабський ринок і Головний корпус КНУ ім. Шевченка.
вулиця Лукашевчиа Київ


Тим часом за вікном бачу гарні картинки і атмосферних старших людей. Цікаві старенькі на вул. Курська, в дідуся якісь особливі добрі очі
атмосфера Київ

А в цього - підозріло-хитруваті. Наче він щось задумав. Точно не те, як проїхатись "зайцем"
зупинка дідусь

Такого нетерплячого пасажира я зустрічаю на одній із зупинок. На щастя, нам із ним не по дорозі.
собачка Київ

Доїжджаю знову до кінцевої зупинки, пл. Космонавтів, виходжу з тролейбуса, і чекаю наступний. З водієм же так і не склалось у мене. Тим часом тролейбус під'їжджає. Він моделі Богдан Т70110. Недалеко від тролейбусу двоє чоловіків щось обговорюють, або хтось комусь відповідає.
тролейбус Київ

Вагаюсь, заходити в тролейбус чи ні. Після стількох відмов не дуже віриться в успіх. Фотографую з вулиці двох водіїв, і все ж заскакую в тролейбус.
водій

Пан Микола працює водієм 18 років. А за кермом 17-го тролейбусу він 6 років. Тільки зараз ним керує стажер. А пан Микола сидить збоку і дає поради, слідкуючи за новим водієм. Про недоліки тролейбусу водій каже так: "Погано те, що через велику кількість маршруток, які заїжджають на наші зупинки, ми не можемо під'їхати так близько, як цього хотілося б. Пасажири, особливо похилого віку, скаржаться. Але ж ми в цьому не винні!" Запитую про те, як часто працюють без кондуктора, і які втрати несуть від цього, та як ставиться водій до "зайців". "Втрати мінімальні, тому що майже завжди працюємо з кондуктором. А "зайці" - вони як були, так і будуть. Добросовісна людина і водієві заплатить, а "заєць" і з кондуктором без талона проїдеться."

Дякую пану Миколі за розмову, хоч і коротку. Він став для мене приємним сюрпризом і спасінням під кінець мого полювання. Не знаю, чи варто дивуватись тому, що ні водій, ні пасажири, історії тролейбусу не знають, адже і я сама нагуглила її. А вперше курсувати тролейбус №17 почав у 1965 році. Маршрут був таким самим, тільки пл. Космонавтів називалась тоді бульваром Леніна.

І, щодо бульварів, я люблю бульвар Шевченка, особливо його вечірньо-нічні тони, люблю фотографувати його, і понишпоривши в архівах, дістаю весняне фото. Його не відрізниш від осіннього - тільки пам'ять береже спогади про ті весняні прогулянки. А гуляти тут пішки дійсно краще. Яким би зручним не був 17 тролейбус. IMG_8065

Довідка
Тролейбус №17
Маршрут: пл. Космонавтів-вул.Пітерська-вул.Єреванська-вул.Курська-вул.Юліуса Фучека-вул.Лукашевича-Повітрофлотський проспект-проспект Перемоги-пл. Перемоги-бульвар Шевченка (м.Університет)-вул. Велика Васильківська-пл.Льва Толстого
Вартість проїзду: 1.50 грн
Протяжність маршруту: 6.75 км.
Час в дорозі:15-20 хв без заторів, з пробками - до безмежності
Час роботи:05:48 - 00:00
Інтервал руху: 8-11 хв.
Мовне питання на Кубані постало давно, і досі залишається особливо болючим для української діаспори. Холодного вересневого дня ми вирішили провести опитування, щоб з'ясувати, як українці ставляться до того, що на Кубані не відкривають українські школи. Відповідь дали представники різного віку, соціального статусу, професій, і не лише українці.
Отже, питання: як ви ставитесь до того, що українські школи офіційно заборонені на Кубані?
Як ви ставитесь до того, що українські школи заборонені на Кубані, Київ

[Так що ж відповіли українці?]Анатолій, 60 років, пенсіонер:
- Негативно ставлюсь. Це все політика старшого брата, я так думаю.
політика старшого брата

Родіон, 22 роки, аніматор:
- Ой, та вони взагалі там дивні. Вони забороняють наркотики і погано проводять музичні фестивалі (сміється,чим, як і відповіддю вводить нас в легке нерозуміння)
 ставлення до того, що на Кубані заборонені українські школи, Київ

Олексій, студент, 19років, клоун на Хрещатику по сумісництву:
- Погано ставлюсь. Якщо на Кубані проживають українці - українські школи мають бути.
студент про Кубань, Київ

Олена, 20 років, танцівниця, флорист:
- Ну, напевно, так має бути для чогось. Я не знаю, це таке філософське питання.
танцівниця про Кубань, Київ

Роман, 34 роки, мандрівник:
- Якби ми, українці, об'єдналися, ми змогли б разом протистояти цьому. А так ми роз'єднані, і в цьому проблема.
мандрівник про Кубань і роз'єднаність українців

Марина, 28 років, адміністратор:
- Це погано. Я належу до тих людей, які захищають українське. А навіть у нашій державі складна ситуація з двомовністю, що там казати про Кубань. Звісно, там потрібні українські школи.
складна ситуація з двомовністю, Київ

Галина, 45 років, менеджер із просування продукції бджільництва на ринку здоров'я, Росія:
- Маю негативне ставлення. Я за те, щоб школи були.
росіянка про Кубань

Олена,50 років, юрист:
- Ставлюсь погано. Добре знаю про ситуацію з українською діаспорою. Треба захищати права українців на Кубані.
юристи про Кубань, Київ

Людмила, 40 років, домогосподарка:
- Думаю, це неправильно, якщо зважити на ситуацію з діаспорою.
домогосподарка про Кубань, Київ

Віктор, 49 років, підприємець
- Там же багато українців! Негативне у мене ставлення.
підприємець про Кубань, Київ

Опитаних людей було багато, і відповіді теж були різні. Патріоти, звісно, зустрічались серед них частіше. Але, на жаль, були і ті, хто про ситуацію з українською діаспорою на Кубані взагалі не знав. А часто траплялись випадки, коли ті, хто відповів, що ставиться позитивно до мовної політики в цьому краї, після нашої розповіді відразу казали, що все ж їх ставлення негативне. Тому, залишається побажати українцям більше цікавитись історією, адже без неї осмислити сучасне неможливо.
Я б фотографувала на правознавстві, українській та іноземній мовах, я б практикувала навички фото на теорії масових комунікацій і знімала б замість того, щоб ходити на семінари з літстилю. Але в мене є 3 пари фотожурналістики в понеділок, і я використовуватиму їх, як зможу.
Отже, один із наших, університетсько-студентсько-журналістських днів на декількох фото.

Без-имени-2

Влада пробує розібратись в фотокамері Загмена (Діми). Дімастий в нас єврей, але фотоапаратом ділиться охоче. Таня помічає, як я знімаю і дивиться прямо в об'єктив.
IMG_9527

Марина фотографую на плівку, перші знімки випробовує на Юлі. Напевно, обговорює, які можуть вийти кадри.
IMG_9550

Діана читає "Жутко громко и запредельно близко" Джонатана Фоела. Колись я цю книжку не прочитала, а просто проковтнула цілком. Тому в мене трохи ностальгія за тим часом.
IMG_9561

Вічно голодні студенти в їдальні після першої пари. Тут завжди довгі черги, і за 20 хв перерви найчастіше вдається тільки постояти в довгій черзі і купити страву. А їсти часто доводиться вже на парі.
IMG_9591

Рука Дениса тягнеться за бутербродом.На руці - нова татушка. Ми тепер з ним в різних групах, тому помічаю тільки тепер. "Vivere est militare" - Жити означає боротися.
IMG_9586

Влада помічає, як я знімаю і кричить щось типу, що вона сьогодні невиспана і страшна. Але вона класна насправді, і ми її любимо навіть невиспаною.
IMG_9592

Звична поведінка всіх, хто фотографує. Вони роблять знімки самі, але не хочуть, щоб фотографували їх. Тут - Діма.
IMG_9614

Тут ми граємо якісь ігри, тепер не пригадаю назви. Але мені сподобались на фото ці руді голови. Рудий колір мене завжди приваблював, а от пофарбуватись самій сміливості не вистачає.
IMG_9668

Марина фотографує гру, а я фотографую Марину. Сподіваюсь, її перші плівкові фото вдалі, адже я на них теж є.
IMG_9698

Хитрий профорг Діма щось задумав. Я кажу йому, що в нього погляд Мона Лізи. Мені кажуть, що у всіх профоргів такі обличчя.
IMG_9710

на фотоапараті ще гора схожих фото, і я починаю задумуватись, як круто тим, в кого плівкові фотоапарати: з 36 кадрів залишаться декілька вдалих, які вони і викладуть. а на цифрі овер 100500 фотографій, і ти сидиш і годинами думаєш над тим, які ж обрати. а загалом - цифра, все ж, дуже практична річ
Понеділок більше не буде "днем важким".
На другому курсі в нас з'явилась фотожурналістика. Я, чесно кажучи, не думала, що такий предмет у нас буде, не знала, як його можна викладати, а коли дізналась, очікувала довгих лекцій на тему витримки-діафрагми-експозиції-композиції-завалених горизонтів.
В нас все не так: за, по суті всього 2 повноцінні заняття (перший тиждень у нас якимось чином вилетів), я зрозуміла, що теоретична база мені просто необхідна. Я фотографувала професійним фотоапаратом 2.5 років, але досі не знала усіх критеріїв цих самих професійних фотоапаратів. Все своє свідоме життя фотолюбителя я фотографувала в режимі діафрагми - з моїм портретником цей режим абсолютно у всьому підходив мені. І ось тиждень назад, ага, всього тиждень назад, я вперше зробила знімки в ручному режимі. Мені соромно зізнаватись, але обманювати не буду - вперше. Я пробувала раніше, але нічого не налаштовувала, тому виходило щось страшне, біле і засвічене. Тепер все наче вдалось.
І може мені має бути соромно, що я не навчилась робити цього раніше сама, але я просто горда, що в ручному режимі в мене щось вийшло, і щаслива, що ще цілий рік в нас буде предмет, від якого я кайфуватиму.
А ще, це неймовірно круто, коли ти сіяєш на парах, і коли понеділок більше не буде "днем важким".

IMG_9527
в кожного фотографа, або фотолюбителя, мабуть є такий знімок.
він банальний, але для мене особливо цінний
по-перше: він зроблений в серпні цього року в Криму, а це море, якого мені завжди буде мало
по-друге: тут мій улюблений об'єктив, я знімаю на Canon 50 mm 1.8 вже майже 2.5 років, і кожного разу, коли змінюю його на кіт, проклинаю всі зумові об'єктиви. я звикла працювати з фіксою, звикла зумувати ногами, і я не лінивий фотограф
по-третє: на цій фотографії мене на 12 кг менше, ніж було місяці 4 назад, для мене це велике досягнення і довга робота над собою

IMG_4874
16th-Sep-2013 12:49 am - Аривидерчи
с тобой
мне так интересно, а с ними - не очень.
я вижу, что тесно, я помню, что прочно
дарю время. видишь, я горю.
кто-то спутал
и поджег меня, ариведерчи.
не учили в глазок бы смотреть,
и едва ли успею по плечи..
я разобью турникет, и побегу по своим -
обратный change на билет. (Земфіра0

є суттєва відмінність в тому, як ти знімаєш, за гроші, чи безкоштовно.
звісно, фотографувати і отримувати за це щось, класно, але найчастіше в цьому випадку з'являються такі моменти, як постійні дзвінки-повідомлення а-ля "коли будуть готові фото?", "скільки мені ще чекати?", "а необроблені скинеш?" і тд. виникає враження, що на тебе тиснуть і все. що тобі потрібно, швидше витиснути з себе ці 10-15-20-і більше фото.
інша справа - коли пропонуєш людині зйомку сам, просто так. від таких фото я кайфую, бо я сама вибираю модель, локацію, і все інше. тоді я фотографую для себе. тоді у фото йде більша половина тебе, а ще хороший нюанс: я можу відредагувати фото як сьогодні, так і через рік

на фото - Ліля, тоді ще моя однокурсниця, тепер одногрупниця і староста по сумісництву. вона шикарна на фотографіях, робити знімки з нею - одне задоволення, я так довго хотіла таких фото і отримала їх. це - щастя.

фотографувала цієї весни, нещодавно після концерту Земфіри, тому і зйомка асоціюється із її піснями, простими і разом з тим унікальними до кожної ноти.

отже, Ліля, київське метро, Хрещатик і невеликий бекстейдж вкінці

IMG_0233

На Хрещатику, зранку на вулицях порожньо, людей зовсім-зовсім мало (приблизно 7:30-8:00 ранку)
IMG_0202

IMG_0200

IMG_0065

щоб зробити такі "метрополітенівські" фото, прокидались десь о 5:30 ранку, щоб в метро було ще вільно від натовпу, хоча, це я прокинулась о такій годині, Ліля, мабуть, ще раніше, бо це мені - прихопити фотоапарат і все
IMG_9942

станція м. Університет, м. Хрещатик і м. Арсенальна
IMG_9924

IMG_9904

IMG_9859

IMG_9732

IMG_992dd4


IMG_98rrrr35

і трішки з бекстейджу, ця цікава молода людина зустрілась нам ще на тролейбусній зупинці, чувак відгуляв в когось на весіллі і навіть не знав, де він знаходиться, якось так сталося, що він сів в той же тролейбус, що і ми, теж доїхав до м. Університет, і там, потинявшись, декілька разів зустрівся нам, аж доки не сів в поїзд і не поїхав, на цьому наше з ним знайомство закінчилось. Цікаво те, що перш ніж сісти, він навіть встиг засвітитись на декількох кадрах

IMG_9797

IMG_9796

IMG_9795
і трохи ранкового Хрещатику
IMG_0046
Фото виставила не всі, їх досить багато. Факт залишається фактом: фотографія для себе приносить набагато більше задоволення, ніж платна зйомка. І я в цьому абсолютно впевнена.
This page was loaded May 26th 2017, 6:57 pm GMT.